Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/18

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

14

— Возьміть його, винесіть оттам на вулицю! — крикнув вкінці Лєон, — а ні, то занесіть до дому та прикличте доктора!

— Живо, живо! — підгоняв будівничий.

Заки два робітники взяли Бенедя за руки і ноги та понесли крізь натовп людей на вулицю, до будівничого з заду підійшов мулярський майстер і діткнувся рукою його плеча. Будівничий зігнувся і обернувся напруго, мов за дотиком пекучої кропиви.

— А видите, пане будівничий, — я добре казав...

— Що, що таке? Хто казав?

— Я казав — шептав зтиха, спокійно майстер, — не спускати камінь на друках, бо небезпечно.

— Е, дурень ти! От мудь, не що инше, а пяний був, не підскочив, — хто йому винен! — відповів офукливо будівничий і відвернувся. Майстер стис плечима і замовк. Але будівничий почув шпильку в нутрі і трохи не пінився зо злости.

Між тим пора було кінчити закладини. Шкільники спровадили рабіна на малу, досить вигідну драбинку, і він зліз по ній на дно рова, де на призначенім місці лежав фундаментовий камінь. На верхній площі каменя була видовбана чотирогранна, досить глибока ямка, а довкола неї червонілися свіжі плями крови, що бризнули з рани Бенедя. Рабін промуркотів ще якусь молитву, а опісля перший кинув невеличкий срібний гріш до видовбаної в камені ямки. За ним то саме шкільники, а опісля почали й инші гості злазити східцями і кидати хто більші, хто менші монети у підвалину. Дами скрикували та хиталися на східцях, піддержувані мужчинами, тільки Лєонова дочка Фанні гордо та сміло злізла до ями і кинула дуката. Після дам почали й панове один по другім спускатися до підвалини. Потомок польської шляхти йшов тутже за Германом і косо глянув на богатого капіталіста, коли той бренькнув блискучим золотим дукатом; шляхтич мав лиш срібного