його знає, до чого се все, і що таке готовиться в пчолячім царстві? Трути певно того не знають, і по давньому, ситенько наївшися, гордо побренькують собі, проходжуючися поміж наповнені медові комори та виходячи що день божий в полудне на верх улия погрітися на сонічку, подихати свіжим повітрям, розправити і розмахати неробучі крилечка…
От таке саме почало діятися і в Бориславі в кілька днів по описаній нараді. Хто його знає, відки й як, досить того, що новим духом повіяло в Бориславі. І коли звичайно нова хвиля свіжого повітря найперше і найсильнійше замітна в горішніх верствах, то тут сталося зовсім противно. Спідні, густі і сірі верстви перші почули новий повів, перші стрепенулися від нього. І хто його знає, відки й як воно почалося! Ні з сього ні з того при корбах, при млинках, при воскових маґазинах, по шинках при горівці, усюди почалися між ріпниками розмови про те, як то всім тяжко жити, яка тяжка робота в Бориславі і як Жиди без суду, без права, по своїй волі уривають чим раз більше з платні, кривдять і туманять і поштуркують і ще й висмівають обдурених робітників. І ніхто не був би міг сказати, від кого почалися ті бесіди, бо у кождого всі ті важкі історії здавна глибоко закарбовані були на власній шкірі і стверджені власним досвідом. Раз почавшися, розмови ті вже не втихали, а ширилися чим раз далі, ставали чим раз дужчі і голоснійші. Всі люде немов би аж нині побачили своє сумне, безвихідне положення, не хотіли й говорити про ніщо инше, і кожда їх розмова кінчилася болючим, важким питанням: Господи, чи вжеж так нам вічно мучитися? невжеж нема для нас виходу? невжеж не можна тому лиху порадити? Але поради не було ні відки. А розмови про те не втихали, навпаки ставали чим раз голоснійші і різкійші. Люде, котрі зразу говорили про свою біду рівнодушно, мов про неминучий засуд божий, при близчій розвазі і по довших розмовах зі знайомими, щирими приятелями та стар-
