стане ліпшу роботу. Таким способом наша робітницька каса не тільки що не вменшувалася би, але противно, все би більшіла.
Ріпники стояли мовчки і розумували. Зразу діло видалось їм справді немов і хороше і всі готові були відразу приступити до нього. Але швидко далися чути закиди.
— Е, що з того, — говорили деякі ріпники. — Ну нехай би й так: ми будемо складати — а хто з того буде користати. Буде так, як по селах, де є громадські каси. Богачі повизичують гроші, користають з них, а бідний тільки мусить складати, а користи з них ніякої не має. Або й ще одно: виберемо касієра, розуміється також ріпника, як і всі ми, — то хто нам заручить, що він грошики не возьме і не втече?
Бенедьо слухав тих закидів спокійно.
— Думав я над тим також і от що видумав. Насамперед, страху нема, щоби користали з наших грошей самі богачі, бо між нами богачів нема, усі ми бідні. А по друге, ми не Жиди, гроші на процент зичити не будемо, а будемо видавати тільки в разі правдивої нужди, слабости, безроботиці, — то значиться, будемо помагати там, де вже для кождого очевидно, що помогти треба. Хто опісля зможе, той віддасть нам і надоложить видаток, а хто не зможе, ну, то його також не повісимо. А з касієром, я гадаю, найліпше буде ось як зробити. Як би нас найшлося богато таких, щоби приступили до тої каси, то при кождій кошарі або при кількох сусідних кошарах ви собі самі вибирайте свого касієра, такого, що вже тут в Бориславі робить раз-у-раз і котрого добре знаєте. Такий касієр міг би збирати гроші тільки з тих кошар, котрі його вибрали. А знаючи, кілько в них людей робить, а кілько обовязалося платити, дуже легко кождий буде міг знати, кілько касієр має грошей у себе. Скоро би один в чім не сподобався, можна вибрати другого. Ті самі кошари, що мають одного свого касієра, мали би обовязок підпомагати потребуючих з поміж
