— Ми й купувати від них не будемо. Як у нас будуть свої гроші, то собі спровадимо самі з міста, ще за танші гроші!
— І гадаєш, що з того буде нам поміч, що підвисшать платню?
— Я гадаю, що мусять, скоро тільки ми видержимо твердо.
— Але таку громаду народа виживити, то треба величезної суми грошей!
— Можемо на час безроботиці відправити одну часть людей на села або де до міста, до других фабрик або де, щоби менше було тягару. Тай то, не пориватися до такого великого діла, поки у нас не буде досить грошей, щоби можна було продержатися хоч тиждень. І заки зачнемо, то попереду уладити все порядно, і людей по селах розіслати, і хліба настарати і всього. Але то про те буде ще час поговорити. Тепер скажіть, чи пристаєте на те, щоби у нас були каси: і часткові і головна каса?
— Пристаємо! пристаємо!
— А на те чи пристаєте, щоби дві третини лишалися в часткових касах, а одна третина щоби йшла до головної каси?
— Ні, нехай дві третини йде до головної каси! Волимо давати по два центи, а щоби тільки нам усім швидше яка полехкість вийшла!
— А до головної каси я гадав би вибрати до заряду трьох людей, котрих добре знаєте і котрим можете завірити. А головна річ, щоби каса була у такого чоловіка, що тут має яку свою посілість.
— Ба, а деж тут такого найти, коли всі ми зайшлі, бідні?
— Я знаю такого чоловіка — старого Матія, що у нього тут своя хатина. Я гадав би, що найліпше касу у нього помістити. І то так, щоби кождий частковий касієр міг кождого часу прийти і перерахувати, що і відки є в касі
