довга-довга, низька з невеличкими дверми і віконцями, позираючими де-де, мов присліповаті злодійські очка. Два височезні комини стриміли до неба. Довкола будови була досить обширна площа, обведена височезним парканом, з широкою брамою для вїзду і вузенькою фірточкою обіч для проходу. Площа була гладко втолочена, ями-вапнярки були позасипувані, навіть обширна шопа для робітників і для складу нафабрикованого воску була готова. Стіни, небілені ані тинковані, червонілися ясночервоною краскою. Словом, усе було як треба, аж Лєонови серце радувалося. А до середини він і не йшов оглядати — до сього, казав, треба привезти мого майстра-нафтарника, — він буде найліпше знати, чи так усе зроблено, як треба. Рури і кітли і всі прилади замовлені у Відні вже надійшли були і стояли на площі у величезних паках. Лєон не дав і відітхнути ні собі ні коням, — негайно погнав назад до Дрогобича, щоби привезти Шеффеля. Бенедьо за той час мав прилагодити робітників, котрі за проводом Шеффеля нині ще поуставлялиб і повмуровувалиб кітли та машини.
Приїхав і Шеффель. Оглянув нутро фабрики, розмірив, що, як і куди, і висказався дуже похвально про будову. Лєон ходив слідком за ним та тільки поцмокував і руки засукував. Бенедьо тимчасом з нанятими робітниками порався на подвірю коло машин, розбивав дошки та пачки, розмотував перевесла та шнури і приладжував деревляні вали та ґереґи, щоби затягнути все те, куди треба, до середини.
До пізного вечера трівали в новій фабриці стукання та брязкоти: се уставлювано і утверджувано машини. Де треба було проробити більшу дірку в мурованій стіні для вставлення рури, де треба було підмурувати котел до належного становища, — Шеффель примірював і запоряджував, а Бенедьо з робітниками виконував його запорядки. Вкінці з настанням сумерку все було готове.
