вибрати, але в тім, щоби взяти тих із побратимів, котрі іменно тепер не мають роботи. А таких як раз було два: Деркач і Прийдеволя. Отже Бенедьо пішов шукати їх, щоб замовити їх до фабрики Гаммершляґа, а на третього вибрав собі одного чесного ріпника, котрий хоч не належав до побратимства, але дуже живо занявся свіжо піднесеною думкою робітницьких кас і котрого побратими жартом прозвали Побігайком за його невтомну рухливість і готовість — бігати від ями до ями, чи то для збирання складок, чи й так, для притягування щораз нових людей до робітницької спілки.
А Лєон Гаммершляґ, згодивши Бенедя, накинув на себе легке пальто і вийшов на вулицю пройтися та розмовитися з деякими знайомими властивцями, котрі звичайно в ту пору прохожувалися вулицею. Швидко його окружила громада Жидів, стискаючи його руки і бажаючи йому щастя з нововибудованою фабрикою. Далі почалися розмови про всякі біжучі діла, котрі найбільше занимали Жидів-капіталістів. Відома річ, поперед усього почали деякі розпитувати Лєона, як стоять такі а такі курси, чи не потребує ще більше воску, як богато думає вироблювати тижнево парафіни в своїй фабриці, а коли у всім тім їх цікавість була заспокоєна, зійшла бесіда на бориславські новини.
— Ох-ох-ох, Gott über die Welt! — сказав, важко зітхаючи, низький і грубезний Жид, Іцик Бавх, один з дрібних властивців кількох ям, — що тут у нас діється, що тут у нас діється, то аж розказувати страшно! Ви не чули, пане Гаммершляґ? Ох-ох-ох, бунтація тай годі! Чи я то від давна не казав: не давати тим поганцям, тим опришкам — фу-у! — не давати їм такої високої платні, бо як собі розберуть, то будуть гадати — ох-ох-ох — що їм ще більше належиться! А тепер видите, самі видите, що по мойому стало!
— Та що таке? Що за бунтація? — спитав недовірливо Лєон.
