Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/190

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

186

— Ох-ох-ох, Gott über die Welt! — сопів далі Іцик Бавх, — прийдеться швидко всім чесним ґешефтсманам утікати з Борислава, auf mane Munes! Бунтуються робітники, чим раз острійше ставляться до нас, а в неділю — ох-ох-ох, — ми вже гадали, що то буде наш послідній день — фу-у! — що зараз кинуться різати! На толоці тільки їх зійшлося, що тих круків на скітнику. Ми всі з переляку трохи не померли. Ніхто, розуміється, не поважився приступити, бо були би розірвали на кусники, — аджеж знаєте, дикий нарід! Ох-ох-ох, — що вони там говорили між собою, того не знаємо і довідатися не можна. Я питав своїх Банюсів; — говорять: ми так собі, гагілки грали! Брешуть, бестії! Ми виділи добре з даху, що один виліз на камінь і довго щось говорив, а вони слухали-слухали, а далі як загомонять: Віват!... Ох-ох-ох, страшні річи, страшні річи!

— Алеж я у тім всім не виджу нічого страшного, — сказав горде усміхаючись Лєон. — Може й направду гагілки грали.

— Ох, ні, ох, ні, — говорив далі Іцик Бавх. Уже я знаю, що ні! І повертали відтам такі веселі, співаючи, а тепер між ними якісь змови, якісь складки — Got über die Welt, — буде лихо!

— Я все ще не виджу — зачав було знов Лєон, але другі Жиди перебили його, потверджуючи вповні слова Іцика Бавха і додаючи ще від себе богато подробиць. Треба сказати в честь бориславським робітникам, що вони зразу добре порозуміли свою справу і бодай по той час нікотрий з них не зрадив Жидам, яка була ціль їх сходин і що ураджено на їх раді. Зрештою може бути, що й далеко не більша часть робітників чула та розуміла все доразу, що й до чого було ураджено: ті, котрі розуміли, не висказували сього Жидам, а ті, що не розуміли, то й не могли їм богато цікавого сказати. То тільки дізналися Жиди, що між робітниками робляться якісь складки, що вони хотять