Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/191

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

187

самі допомагати собі і що до всього того нарадив їх муляр Бенедьо Синиця.

— Бенедьо! той що у мене нафтарню мурував? — скрикнув зачудований Лєон.

— Той сам.

— Складки? Помагати собі? Гм, — я й не гадав, щоби у Бенедя було на тільки розуму. Мулярський помічник, родився і виріс в Дрогобичі, — і відки він до всього того прийшов?

— Е, чорт його там побери, — відки прийшов, то прийшов! — зафучав Іцик Бавх, — але як він сміє нам тут людей бунтувати? Післати до Дрогобича по жандармів, нехай в ланцюхи, та шупасом відси!

— Але прошу вас, панове, — сказав зупиняючись Лєон, — не розумію, чого се ви так трівожитеся? Що в тім усім страшного? Я бував по Німеччині, там робітники всюди сходяться, радяться, складаються, як їм захочеться, і ніхто їм того не боронить і ніхто того не лякається. Противно, розумні капіталісти ще й самі їх до того заохочують. Там кождий такий капіталіст, як говорить до робітників, то раз-у-раз у нього на язиці Selbsthilfe тай Selbsthilfe. „Помагайте собі самі, — всяка постороння поміч для вас на нінащо не здасться! І гадаєте, що зле на тім виходять? Противно! Як робітники самі собі помагають, то значиться, що вже капіталіст не потребує їм помагати. Чи там окалічіє хто на фабриці, заслабне, постаріється — Selbsthilfe! Нехай собі роблять складки, нехай собі помагають самі, — аби тільки ми їм не потребували помагати! А вже ми будемо старатися, щоби їм роги не надто високі росли: скоро що трохи зачнуть носитися бутно, а ми цап — плату знижимо, і свищи тоді тонко, так як ми хочемо!

Лєон виговорив усю ту бесіду з таким запалом внутрішнього переконання, що в значній части успокоїв і потішив своїх слухачів. Один тільки грубий, червононосий