Іцик Бавх недовірливо хитав головою, і коли Лєон скінчив, він — важко відсапуючи, сказав:
— Ох-ох-ох! Коби то воно так було, як ви кажете, пане Гаммершляґ! Але я боюся, що воно не так буде. Що нашого робітника, дикаря, Бойка, рівнати до німецького! Де нашому робітникови до якої розумної Selbsthilfe? Ох, ох, ох, Gott über die Welt! А як би він Selbsthilfe порозумів так, що треба брати за ножі та різати Жидів? Га?
Всі слухачі, не виключаючи й самого Лєона, стрепенулися на ті зловіщі слова, мороз пішов у них за плечима. А до того в тій хвилі коло них перейшла з гомоном юрба ріпників, з поміж котрих о цілу голову вищий від усіх, вистирчував понурий Сень Басараб. Він грізно позирав на Жидів, а особливо на Бавха, свого принципала. Бавхови від його погляду чогось недобре зробилося і він замовк на хвилю, поки юрба не перейшла.
— От, дивіть, які вони, — говорив він, коли ріпники пропали в темнім заулку, — дичина тай годі! От той високий серед них — він у мене робить — чи не цілковитий медвідь? Та ви тому лиш писніть слово Selbsthilfe, — а він зараз возьме ніж тай заріже вас!
Але Лєон, а за ним і инші Жиди почали перечити Бавхови. Вони тим живійше перечили йому, чим більше самим було лячно, і переконуючи його, що небезпеки нема ніякої, старалися властиво переконати про те і себе самих. Ще то воно так зле не є, — говорили вони. Люд наш, хоч може незугарний і непривітливий на вид, не є такий злий і кровожадний, як здається Бавхови. І що випадки правдивої порядної спілки і у нас не рідкі і людям тутешнім зовсім не чужі. І що колиб мало було прийти до яких „непорядків“, то було би вже прийшло зараз по першім зборі. І що Бенедьо — чоловік слабовитий і характеру лагідного. І що Лєон зараз завтра поговорить з ним і розпитається його про все, і що Бенедьо мусить йому все чисто розповісти, бо під певним оглядом Бенедьо зобовязаний йому,
