Лєонови, до вдячности, і що наперед можна впевнитися, що небезпека ніяка нікому не грозить.
— Ох-ох-ох, — де більше язиків, там більше й мови! — говорив невмолимий Бавх. — Але я вам раджу: не вірте тим розбійникам, розбийте їх складки, а особливо знижіть їм плату так, щоби собака один з другим не мав за що й продихати, — то тоді їм і складок усяких відхочеться!
— Еге-ге, будемо видіти, чи відхочеться! — проворкотів крізь зуби Сень Басараб, котрий поза кошари і плоти підповз ід тому місцю, і розуміючи добре жидівський жарґон, котрим розмовляли Жиди, підслухав усю ту розмову. — Еге-ге, побачимо, небораче, чи відхочеться! — воркотів він, здвигаючися на ноги зза плота, коли Жиди розійшлися. — Коби лиш тобі борше дечого другого не відхотілося!
І розпустивши ноги, Сень поспішив до Матієвої хати, щоби там розповісти побратимам про те, як то Жиди говорять про їх раду і що про неї знають.
На другий день рано перед роботою Лєон здибався з Бенедьом уже в фабриці. Бенедьо представив йому Деркача, Прийдеволю і Побігайка, яко вибраних до роботи в окремій коморі. Лєон тепер жалував трохи, що вчора поквапився дати Бенедьови ту поруку, бо був переконаний, що Бенедьо вибрав до того своїх однодумців. Він починав навіть боятися, чи не підозріває дещо Бенедьо про його нечисту справку з церезіною і для того наказав Шеффелеви, щоб і супроти тих вибраних робітників був як мога осторожний. Але щож, — назад цофатися з своїм словом було тепер за пізно, тож Лєон, хоч і з замітною трівогою, рішив: що має торочитися, нехай торочиться. Треба тільки розпитати Бенедя самого про цілу ту річ.
От він, сказавши кілька слів заохоти нововибраним робітникам, закликав Бенедя з собою до окремої комори і прямо запитав його, що се був за збір у них і що він там говорив робітникам? Він міркував собі, що коли у Бенедя що злого на думці, то таке пряме питання оголомшить
