І куди вона могла поїхати? Коби я знав, зараз би поїхав за нею. Ага, я забув вам сказати, що я вже здоров, принаймі на стільки здоров, що можу ходити. Лажу весь день по вулиці напроти її дому, але не важився ще й питати нікого, чий се дім і чия вона донька. Завтра раненько прийде мій післанець: дайте йому дещо грошей для мене“.
Грошей у Рифки було не богато. На другий день комінярчук справді прийшов, і то в таку пору, коли Германа не було дома. Вона почала розпитувати його про сина, але комінярчук нічого не знав, а тільки сказав, що має принести гроші тай годі. Рифка дала йому десять ринських — послідніх десять ринських, які у неї були — і осталася сама в покою, проклинаючи комінярчука, що не вдоволив її цікавости.
Звістка, що Ґотліб здоров і може вже ходити, врадувала її, — але його надмірна і сліпа любов почала її трівожити. Їй нараз впало на думку, що ануж но Ґотлібова дівчина — христіянка, то що тоді? Вона прецінь не схоче йти за Жида, — і готов собі Ґотліб Бог знає що зробити, скоро не зможе її дістати. І в її роздразненім умі засіла та догадка, мов влізлива оса, і знов почала вона мучитися і трівожитися і ночі не спати і проклинати весь світ, мужа й себе. Їй, не знати чому, бажалося, щоби Ґотліб узяв собі якунебудь бідненьку, робучу Жидівочку з Лану, таку саму, якою була вона, коли посватав її Герман. Їй здавалося, що вона зненавиділаб його враз із його жінкою, колиб та жінка була з богатого дому. А між тим з Ґотлібових листів випливало очевидячки, що дівчина, котру він уподобав, була богата, їздила повозами, мала богато вбраних слуг, і вже, вже звільна починала в Рифчиній душі зароджуватися проти неї якась сліпа і глуха ненависть.
Але найгіршої гризоти наробили Рифці гроші. По кількох днях, знов в Германовій неприсутности, прийшов комінярчук з карточкою. В карточці було коротко і вузловато написано ось що: „Грошей мені треба, богато гро-
