Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

16

ловах, — у всім тім жиють духи, сильні, таємничі. При їх тільки помочі стане мій будинок, — моя твердиня. Вони тільки будуть її підпорою і обороною. І тих то духів поєднати, жертвою поєднати, кровавою жертвою, — се ціль нинішнього великого обряду. Щоби достаток і добробут — не для мене, а для цілого міста — цвіли в тім домі, ви ласкавими руками кинули в сю камінну борозду золоте сімя. Щоб здоровля, веселість і краса — не для мене, а для цілого міста — цвіли в тім домі, я жертвую духам сього місця сього живого, здорового, веселого і гарного співака!

При тих словах Леон встромив руку до клітки. — Пі-пі-пі! запищала пташина, пирхаючи і ховаючись по кутах, однако Лєон живо зловив її і виняв з клітки. Щиголь скоро в руці замовк, тільки дивився довкола заляканими очима. Його червонопері груди виглядали, мов велика кровава пляма в Лєоновій руці. Лєон виняв червону шовкову нитку і звязав нею щиглови крила і ноги, а опісля зійшов східцями в долину до фундаменту. Всі довкола мовчали, мов під якимось тиском. Робітники наднесли велику плиту і довкола чотирогранного прорубу в фундаменті наклали цементу, щоб зараз же замурувати той отвір. Тоді Лєон, прошептавши ще якісь слова, зняв перше з пальця золотий перстінь і кинув його до скарбу в камінній дучці, а опісля положив на верх щигля. Пташина лежала спокійно на холоднім, смертельнім ложі з золота і срібла, тільки головку звернула до гори, до неба, до своєї ясної, чистої вітчини, — та зараз велика плита прикрила з верха той живий гріб, затверджуючи будуче щастя дому Гаммершляґів...

В тій хвилі Лєон поглянув в бік і побачив на фундаменті сліди иншої жертви — кров людську, кров мулярського помічника Бенедя. Та кров, застила вже на камені, вразила його до глибини душі. Йому повиділося, що відай чи не „духи місця“ жартують собі з його слів і беруть