зовсім не таку марну жертву, як його жертва. Йому повиділося, що та друга, страшна, людська жертва ледви чи вийде йому на користь. Краплі крови, закріплої на камені, в темнім прокопі виглядали мов чорні голови залізних гвоздів, що вертять, діравлять і розточують підвалини його пишної будови. Йому стало нараз якось холодно, якось тісно в прокопі і він вихопився чим скорше на верх.
Гості тиснулися до нього з побажаннями. Герман стиснув йому руку і промовив голосно: — Нехай той невеликий скарб, засіяний приязними руками в підвалину вашого дому, росте і множиться в тисячу раз! Най стане підвалиною слави і богацтва вашого роду!
— І так як ваш дім нині засновується на підвалині з каменя і золота — додав з другого боку також голосно шляхтич,— так нехай щастя і розцвіт вашого роду від нині основується на щирій приязні і прихильности всіх людей!
Лєон радісно стискав руки своїм гостям, радісно дякував їм за їх приязнь і услугу, радісно прирікав працювати на дальше тільки в товаристві і для товариства, — а все таки в серці його лежав ще холодний сумерк, крізь котрий грізно виднілися великі, чорні краплі крови, мов живі залізні гвозді, пробиваючі і розточуючі незначно підвалини його щастя. Він чув з усіх слів своїх гостей якийсь холод, за котрим, бачилось, чатувала скрита глибоко в їх серцях зависть.
Між тим робітники під проводом будівничого замурували з усіх боків фундамент і виводили швидко стіну в середині прокопу. Вдарила перша година.
— Ну, досить, люде, на нині роботи! — крикнув Лєон. — Треба й вам трохи забавитися. Таких днів, як нинішній, в моїм життю не богато, — нехайже і для вас він буде празником. Тут вам зараз принесуть пива і закусок, а ви, майстер, уважайте на порядок!
— Добре, прошу пана!
