Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/22

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

18

— А вас, мої дорогі гості, прошу за собою. Фанні, дитинко, — будь господинею і займися дамами! Прошу! прошу!

Гості, весело гуторячи, пішли поміж купами цегли, каміння та дерева до дощаної, вінцями та ріжнобарвними хоруговками устроєної буди на перекуску. Тільки рабін і шкільники та деякі инші „хусити“ пішли геть, не хотячи засідати при однім столі з „трефняками“.

Поки в буді серед веселого гамору пани гостилися, робітники сиділи в широкім крузі під голим небом на камінню. Два помічники наливали пиво, другі два розносили різники хліба та сушену рибу. Однако робітники були якось дуже мовчазливі. Випадок з Бенедьом щемів іще всім у нутрі, ба і весь той дивний жидівський обряд закладин дуже їм не сподобався. Хто вигадав замуровувати живу пташину? Ніби то принесе щастя? А в тім, може й так... Адже добре то якийсь вигадав: „панам весілля, а курці смерть“. А тут ще й ті робітники, що відносили Бенедя до дому, повернули і стали розповідати, як стара Бенедьова мати перепудилася і заплакала тяженько, побачивши свого єдиного сина зомлілого, окровавленого. Зразу бідачка гадала, що вже по її синови, але коли їм удалося протверезити Бенедя, то так утішилася, мов дитина: заскакує коло нього і цілує і плаче і йойкає, так що аж серце крається чоловікови.

— Знаєте що, хлопці, — озвався майстер, — треба би зробити яку складку, та підратувати бідних людей, — бо заки він буде слабий та незарібний, то я й не знаю, з чого їм обоїм вижити. Адже стара іглою не занипає на тільки!

— Правда, правда! — закричали робітники з усіх боків. Скоро по виплаті, то кождий по пять крейцарів, — нам уйма не велика, а їм добро.

— Ну, а будівничий, — озвався котрийсь муляр, — він ніщо не дасть? Адже ціле нещастя через нього!