Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/207

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

203

Фанні, побачивши його, відсунула віконце і вихилила голову.

— Чого тобі треба? — спитала вона несміло, видячи, що Ґотліб знов зняв шапку і з виразом німого подиву наближується до неї. Вона заговорила польською мовою, думаючи, що се христіянин.

— Хочу на тебе подивитися! — відповів сміло, по жидівськії Ґотліб.

— А хто тобі сказав, що я Жидівка? — спитала Фанні, всміхнувшись, також жидівською мовою.

— Я знаю се.

— То може й знаєш, що я за одна?

— Знаю.

— То певно знаєш, що тобі не добре на мене задивлюватися, — сказала вона гордо.

— А чому не питаєш, що я за один? — сказав гордо Ґотліб.

— Овва, — не треба й питати, сама одіж каже.

— Ні, не каже! Бреше одіж! А ти спитай!

— Ну, хтож ти такий?

— Я такий, що мені не зашкодить задивитися на тебе.

— Хотіла би я вірити, та якось не можу.

— Я тебе переконаю. Де можу тебе побачити?

— Коли знаєш, що я за одна, то певно й знаєш, де я мешкаю. Там мене побачиш.

І за сим вона знов засунула віконце, дала знак візникови, копі погнали, затуркотіла горі передмістям бричка, і туман куряви закрив перед Ґотлібовими очима чудну появу.

— Смішний хлопак, — думала собі Фанні, — але півголовок, чистий півголовок! Що він розуміє під тим: бреше одіж? Хібаж він не вуґлярчук? Ну, але коли ні, то хто є він такий? Півголовок, півголовок тай годі!

— Пречудна дівчина, — думав сам собі Ґотліб, — а яка гарна, а яка чемна! І з простим вуглярчиком заго-