Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/208

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

204

ворила! Але що вона розуміла під тим: дома мене побачиш? Чи се значить: приходь? Ех, коби мені вбратися в що по людськи! Ну, але треба старатися!

З такими думками Ґотліб поплентався до своєї вуглярської нори.


ХІІІ.

Минуло кілька неділь. Цілковита, несподівана тиша настала в Бориславі. Жиди, котрих недавні грізні рухи робітників чимало таки були налякали, тепер зовсім збилися з пантелнку, не знали, на яку ступити і що про те думати. Правда, були між ними такі, котрі сміялися з цілого наглого руху і наглого втишення, твердили, що вже по всьому, що ґої так як пустий вітер: пошумлять, пошумлять, а дощу не наженуть і що тепер, коли вони знову зробилися мягкі та податливі, пора знову надавити на них твердою рукою, пора вигнати у них охоту до всякої буйности. Ґой лиш печений добрий! — говорили вони; ти йому дай полегкість, а він собі подумає, що се йому так і належиться і буде собі чим раз більше розбирати, як той кіт на решеті. Тільки в ненастаннім притиску, в ненастанній погрозі привчиться він до послуху, до покірности, до пильности та точности, станеться він, як любив говорити Лєон Гаммершляґ, „чоловіком спосібним до вищої культури“. І всі бориславські підприємці згодилися на те, що тепер, коли розбурхана хвиля робітницького руху раптом притихла, треба з подвійною силою надавити на непокірних, — хоч не всі підприємці годилися на той погляд, що хвиля та після наглої бурі зовсім і оконечно утихла, уляглася, успокоїлась. Ні, деякі, а особливо Іцик Бавх, уперто обставали при тім, що се заманлива, поверхна тиша, тиша перед страшною бурею, що іменно тої тиші і тої удачної покірности треба їм найдужче лякатися, бо се знак, що робітницький бунт, будь він який будь, уложений і сильно зорґанізований і робітники без сумніву оружаться до нього, а тільки