і ослабити чуйність та підозріння Жидів. Бесіда Іцка Бавха, котру почув був Сень Басараб, переконала побратимів, що Жиди можуть їм богато зашкодити, ба й розбити при помочі начальства все діло, коли воно буде вестися так як досі, явно та шумно. От вони й почали уговорювати всіх — притихнути до пори, податися, придавити в собі бурливі чуття гніву й радости, — поки не прийде пора. Великого труду коштувало се побратимів, поки їм удалося штучно притишити бурю і держати її немов би на припоні, щоб вона денебудь за першим товчком не вибухла перед часом. Великого труду коштувало се і держало їх в ненастанній боязні, що ось-ось може вибухнути що небудь таке, що Жидам не пошкодить, а робітників зрадить і розібє. Тільки один був спосіб — гамувати людей, а іменно той, що побратими обіцювали їм, що таким способом скорше прийде „пора“. Але як небезпечні і двосічні були ті обіцянки, се дуже добре знали побратими. Аджеж такими обіцянками вони прямо готовили невдачу свойому ділу. Бо відкиж вони візьмуть засобів, зачати змову справді так швидко, як би сього бажалося терплячому народови? Грошей досі вплило звиш вісімсот ринських до головної каси, — вкладки поки-що плили ще правильно, але Жиди почали наново і ще тугійше давити, ніж попереду, і треба було надіятися, що вкладок швидко омаліє і що в часткових касах мусить лишатися більша часть грошей на запомоги для потребуючих, хорих і безробітних. А в такий спосіб кілько то ще місяців потягне, поки набереться потрібна сума! А коли так, то й замірена війна не зможе початися швидко і робітники почнуть сумніватися про свою силу, і запал їх остине і все пропаде. Або коли ні, то роздразнений народ вибухне завчасно, вибухне без ладу і без певної ціли, протратить силу дармо, а замірене діло все таки пропаде.
А вже коли кого мучили і гризли такі думки, то певно найбільше Бенедя. Аджеж діло се, то було його кровне діло, вистрадане тисячними муками і трудами, оповите
