Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/211

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

207

в блискуче проміння надії. Аджеж в тім ділі — він чув се виразно — лежало тепер його серце, всі його сили, ціле його життя. Він не знав, не бачив нічого поза ним і можлива невдача сього діла показувалася йому рівнозначною з його власною смертю. Тому не диво, що коли тепер при виповненню його замислів почали насуватися чим раз нові трудности, Бенедьо днями й ночами про одно тільки й думав — як їх побороти або обминути, позеленів і похудів до решти і нераз довго-довго ночами, мов сновида, ходив по Бориславі, сумний, понурий, мовчазливий, а тільки час від часу важко зітхав, позираючи в темне, непривітне небо. А трудности бовдурилися чим раз вище, і Бенедьо чув, що йому починає неставати сили, що його голова мов довбнею прибита, мозок мов омертвілий не здужає вже з давною силою працювати, не може напасти на ніякий щасливий слід.

От так діждався Бенедьо знов того вечера, коли в Матієвій хатині зійшлися побратими на пораду. Що діяти? Народ нетерпиться. Чому не дають знаку, чому не зачинають, чому нічого не роблять? Люде починають опускати руки. Вкладки починають впливати слабше, Жиди знов вменшили плату ще й проти давнього. Голод по селах трохи перестав, але жнива такі вбогі, яких ще не тямили люде від тісних років : рідко кому вистачить свого на прожиток до великого посту, більша половина ледви дотягне й до Покрови. Народ швидко ще дужче почне пертися до Борислава, ніж досі. Колиб що зачинати, то тепер найліпше, бо тепер ще найлекше стримати людей по селах, щоб не йшли до Борислава, ба навіть можна би більшу половину з Борислава виправити на села на яких два- три тижні, щоби тут тим лекше було держатися без роботи. А тут грошей нема на стільки, — в тім біда! Коли побратими договорилися до того „сука“, то всі стали і понурили голови, не знаючи, що на те порадити. Мертвецька тиша залягла хатину, тільки нерівний, трівожний віддих тих дванацяти