Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/233

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

І він пішов.

— Що за сила, що за рішучість, що за горяче чуття! — шептала пяна від роскоші Фанні. — Ні, ні, зовсім не те, що инші бліді, мізерні каваліри. Як я його люблю, як безконечно я його люблю!

Між тим Ґотліб поквапно пішов до дому. Він уже повідомлений був про те, що батько знає про його побут в Дрогобичі. Мати розказала йому все, коли — заставивши потаємно дещо з своїх строїв, доручила йому жадані гроші. Ґотліб нічого не сказав на ту вість; нова горяча любов до Фанні прогнала його гнів на батька; він тепер далеко раднійше був би послухав батькового приказу і вернувся жити до дому, колиб тільки Герман видав був такий приказ. Та ні, Герман нічого не приказував, немов і зовсім не дбав про сина, очевидно ждав, аж той сам покається і поверне до нього. Ґотліб знову не хотів сього. Кілька разів вони стрічалися на вулиці, але Герман усе творився, немов не знає того молодого, вистроєного панича, а Ґотліб знов не хотів перший податися. До дому до матері забігав Ґотліб рідко і то все тоді, коли батька не було. Але тепер діло було спішне і він увійшов, хоч йому служниця сказала, що пані є в покою, а пан у своїм кабінеті. Нехай собі, йому до пана нема ніякого діла.

Рифка сиділа в покою, вліпивши очі в стелю. Нещаслива руїна її духа доходила до кінця, стала тепер на тій порі, коли по великім роздразненню наступає омертвіння, бездумна отяжілість, туманіюча мелянхолія. Вона цілими днями сиділа на однім місці, говорила мало і якимсь вялим, розбитим голосом. Бачилось, що недавна невловимо-дика енерґія її волі тепер десь зовсім пропала, розприслася на кусники.

В тім стані одубіння можна було зробити з нею, що хто хотів. Одно тільки осталося в ній живе життя — любов до сина і ненависть до мужа. Герман дуже турбувався тою зміною, в котрій він бачив ознаку якоїсь тяжкої не-