— Чи ще можеш питатися?
— І бажаєте мойого щастя?
— Більше, ніж собі самій.
— Ну, то зробіть те, про що вас буду просити.
— Що зробити, синку?
Хвилевий вибух давньої енерґії швидко погас в душі Рифки, і вона знову сіла безвладна і отяжіла, як була перед хвилею.
— Підіть самі до Лєона, поговоріть з ним, уладьте, умовтеся, щоб ми як найшвидше заручилися, — уладьте моє щастя!
— Твоє щастя, синку?… Добре, добре! — сказала Рифка, не богато розуміючи з його бесіди.
— Так, мамо, моє щастя! Вставайте, розрушайтесь, ходіть!
— Куди, синку?
— Аджеж кажу вам, до Лєона.
— До Лєона? Ні, ніколи!
Ґотліб, не розуміючи недужого стану матері, почав лютитися, грозити, що собі смерть зробить, — і Рифка тим дуже перелякалася.
— Алеж добре, синку, добре! Піду з тобою, куди хочеш, лиш не роби собі нічого! Прошу тебе, будь спокійний! Все зроблю для тебе, лиш будь спокійний.
І тремтячими руками вона почала вбиратися до виходу, але так незручно та нескладно, так довго примірювала, знимала і знов прикладала одежу, що Ґотліб з нетерплячки мусів покликати служницю, щоби помогла їй убратися. Вкінці вийшли обоє.
Лєон Гаммершляґ в дуже добрім настрою сидів в своїм кабінеті при бюрку. Нова фабрика йшла дуже добре і перший ладунок церезіни найдальше за тиждень буде готовий до посилки за границю. Тоді будуть гроші, буде можна і далі вести фабрику і взятися до дальшої будови дому, занеханої на горячий час. Щастя всміхалося Лєонови, —
