Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/235

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

231

— Чи ще можеш питатися?

— І бажаєте мойого щастя?

— Більше, ніж собі самій.

— Ну, то зробіть те, про що вас буду просити.

— Що зробити, синку?

Хвилевий вибух давньої енергії швидко погас в душі Рифки, і вона знову сіла безвладна і отяжіла, як була перед хвилею.

— Підіть самі до Леона, поговоріть з ним, уладьте, умовтеся, щоб ми як найшвидше заручилися, — уладьте моє щастя!

— Твоє щастя, синку?... Добре, добре! — сказала Рифка, не богато розуміючи з його бесіди.

— Так, мамо, мов щастя! Вставайте, розрушайтесь, ходіть!

— Куди, синку?

— Аджеж кажу вам, до Лєона.

— До Лєона? Ні, ніколи!

Ґотліб, не розуміючи недужого стану матері, почав лютитися, грозити, що собі смерть зробить, — і Рифка тим дуже перелякалася.

— Алеж добре, синку, добре! Піду з тобою, куди хочеш, лиш не роби собі нічого! Прошу тебе, будь спокійний! Все зроблю для тебе, лиш будь спокійний.

І тремтячими руками вона почала вбиратися до виходу, але так незручно та нескладно, так довго примірювала, знимала і знов прикладала одежу, що Ґотліб з нетерплячки мусів покликати служницю, щоби помогла їй убратися. Вкінці вийшли обоє.

Леон Гаммершляґ в дуже добрім настрою сидів в своїм кабінеті при бюрку. Нова фабрика йшла дуже добре і перший ладунок церезіни найдальше за тиждень буде готовий до посилки за границю. Тоді будуть гроші, буде можна і далі вести фабрику і взятися до дальшої будови дому, занеханої на горячий час. Щастя всміхалося Лєонови, —