Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/241

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

237

— Бійка якась! Бються! — відповіли хором Жиди. — Хто з ким бється? — Тутешні робітники бються, але не знати з ким. Якась громада надійшла від Губич, — вони не хотять їх пустити до Борислава, ну, і розпочалася бійка.

Гомін трівав іще хвилю, а опісля зачав притихати.

— Гурра! гурра! розляглося за тим у повітрі. Всі Жиди, не виключаючи й самого Германа, чогось поблідли і затремтіли, але ніхто не казав і слова. Німо і трівожно слухали далі.

— Гурра, гурра! роздавалися далі радісні крики, але окрім того „гурра“ не можна було нічого більше розібрати.

— Прошу, панове, ходіть до покою, порадимось, — сказав по довгій мовчанці Герман.

Ледво війшли Жиди, ледво усівся гомін привитання, аж тут отворилися двері і впав блідий і заляканий Лєон Гаммершляґ. Одежа на нім була запорошена, а декуди й пошарпана, він дихав тяжко і, влетівши до покою, кинувся на крісло і довгий час сапав, нічого не кажучи. Жиди обступили його і гляділи на нього з виразом такої трівоги, немов се був віщун їх нехибної погибелі.

— Що сталося, Господи Боже, що сталося? допитували вони, але Леон не швидко спромігся на слово.

— Gott soll sie strafen! — крикнув він вкінці, зриваючися з крісла. Вони нас усіх вирізати хотять, от що! Розбійники змовилися на нашу душу!

— Як? що? Чи правда? Хто казав? Відки знаєте? гомоніли Жиди, тремтячи зі страху.

— Ніхто й казати не потребував! — відповів Леон. — Сам бачу своїми очима. Вндите, як виглядаю! Чули крик? Все то вони! Ох, що то з нами буде, що з нами буде!

— Я то давно казав : післати по жандармів, нехай їх кольбами женуть до роботи! — крикнув один Жид.

— Що жандармів? — поправив другий, — що тут