Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/250

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

246

Германови. Побратими посходилися, а за ними й ціла юрба святкуючих робітників, котрі не тільки наповнили тісну Матієву хатину, але густо обступили її довкола, цікаві, яка то буде згода.

В хаті посаджено Германа на ослоні, а побратими і ще деякі старші робітники позасідали коло стола, на тапчані і на припічку. Стасюра, найстарший віком, засів у старшім кінці стола, а Сень Басараб, як звичайно, сидів на порозі підо дверми.

— Скажіть же, пане Ґольдкремер, усій громаді, за чим ви прийшли, — сказав поважно Стасюра.

— Ну, чого я прийшов? повторив Герман, встав з ослона і глянув по робітниках. Мене прислали Жиди: що ви гадаєте? чому не хочете ані самі робити, ані другим не даєте?

— Не можна при такій платі, пане Ґольдкремер, — відказав Стасюра. За мало нам платите. Люде з голоду мруть.

— Платимо, що можемо! відповів Герман. — Як маємо вам більше платити, коли не можна більше. Кепські „ґешефти“, — відки взяти грошей. Ми самі швидко скапцаніємо, з торбами підемо.

— Ну, вже того ви нам не говоріть! А зрештою, пане Ґольдкремер, скажіть самі по щирости, що нас то може обходити, що у вас кепські ґешефти, як кажете? Чи для того, що ви за сотнар воску берете не пятьдесять, а тільки сорок і девять ринських, то я маю мерти з голоду? Як вам кінці до купи не сходяться при тім ґешефті, то ви собі його покиньте, — може на ваше місце прийде другий такий, котрому кінці зійдуться до купи. А ні, то се буде знати, що цілий той ґешефт у нас зовсім не виплачується і його треба покинути, а взятися до иншого. Але се вже ваша річ! Робітника се ніщо не обходить. Ви йому кажіть і лід орати — воля ваша, а тільки платіть йому так, щоб він міг жити по людськи!