Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/253

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

249

— Але люде добрі, — почав уговорювати Герман, — що ви собі гадаєте з такими жаданнями? Ви думаєте, що ви тут якісь царі чи самовладники! Не виставляйтеся на сміх! Жадаєте богато, а не дістанете нічого, — то весь Борислав вас висміє!

— Весь Борислав нас висміє? А хтож то такий той Борислав? Борислав, паночку, то ми! І на нас тепер прийшла пора посміятися над вами! Чи ми дістанемо що, чи не дістанемо, се вже потому покажеться, — але на тепер від своїх жадань не відступимо, будь що будь!

— Як ваша воля, — сказав Герман, — я скажу властивцям про ваші жадання і принесу вам відповідь. Бувайте здорові!

І він кивнув їм гордо головою і вийшов.

— А що, самі видите, — сказав по його виході Бенедьо, що добре ми трапили, жадаючи від Жидів вкладок до нашої каси. Все вони дадуть нам тепер, як притисок на них, — але се їм найтяжше прийдеться. А се повинно нас навчити, що іменно на тім ми повинні найтвердше стояти. Будь що будь, — довго вони не можуть опиратися, — треба нам тільки твердо постояти за своїм! Вони добре знають, що як нам тепер дадуть з кождої кошари по десятці, то ми зараз на другий тиждень зможемо їм знов таку саму бунтацію під носом зробити!

Між тим Герман в тяжкій задумі йшов бориславською улицею. Чи чорт який нарозумив тих людей, чи що такого сталося? Аджеж як їм відразу з гори тільки грошей скинути, то се винесе кілька тисяч, і вони на ту суму в кождій хвилі зможуть нам зробити ще ліпшу коломийку. А так їх задурити, щоби відступили від того жадання, то також не вдасться. Чорт би побрав таку штуку!

Прийшовши до дому, довго ще думав Герман над тим ділом і ніяк пе міг додуматися до доброго кінця. Вже й полудне минуло, надійшла третя година. Юрбою валять Жиди до Германового дому, щоб почути від нього