важився висказати його голосно, хоч усі знали, що вони тут „самі свої“.
— Гурра, се раз проєкт! — скрикнули радісно Жиди. Тепер ми їм покажемо, хто з кого насміється, ха, ха, ха! Проведемо! Як кітку за стеблом проведемо!
— Так значиться, пристаєте? спитав Герман, коли улягся веселий гомін.
— Пристаємо, пристаємо, — розуміється, з тою ключкою.
— Коли так, то збираймося-ж всі разом і ходімо до них. Усі жадані гроші треба їм зложити зараз, з гори, — і завтра нехай на роботу стають!
З гомоном вирушили Жиди з Германової світлиці. Герман остався на хвилю позаду, прикликав Мортка і довгенько щось з ним балакав. Лице Морткове, рябе і погане, прояснилося при кінці якимось злодійським усміхом.
— Добре пане, — зроблю се для вас, — але прошу вас о поміч в тій справі. Якісь погані вісти доходять мене…
— Не бійся, я за все стою; що в моїй силі, то зроблю для тебе.
І за сим оба вийшли до жидівської громади, що гомонячи стояла на улиці. Але гомін той не був уже такий безпечно веселий, як перед хвилею. Холодний вітер улиці охолодив трохи й радість Жидів.
— А хто знає, чи се вдасться? Ризико, ризико! — неслося в громаді, мов шелест зівялого листя.
— Га, щож діяти, — сказав Герман, — ризико воно є, але у нашого брата кождий крок — ризико, — то вже ризикуймо й на тім кроці. Удасться, то добре, — а не вдасться, то ще таки світу не конець і вони нам з рук не вирвуться.
Громада йшла улицею звільна, мов в процесії. Герман пішов передом до Матієвої хати, щоб першим принести робітникам веселу для них новину. Слух про жидівську
