Щастя сприяло Ван Гехтови. Приїхавши до Дрогобича, він не застав Германа дома, але застав тільки карточку від нього, щоби був ласкав потрудитися до фабрики і оглянути церезіновий відділ, уладжений після його пляну. Він поїхав до фабрики. Там застав як-раз будовничого, котрий кінчив уставлювання кітла. Оглянувши церезіновий відділ, Ван Гехт висказав будовничому своє повне вдоволення, а що будовничий, скінчивши своє діло, мав саме вертати до Дрогобича, то Ван Гехт запросив його до повозу, на котрім він сам приїхав. Посідали. Розговорилися по дорозі. Будовничий росказував Ван Гехтови про Борислав і про те, що там учора вибухли якісь непорядки, про котрі досі нічого ще певного не знати. — Певно звичайна хлопська непокірливість, нічого важного! додав він з погордою. Далі перейшла бесіда на инші бориславські обставини, на стан воскової продукції і воскового ринку. З розмови показалося, що про нову церезіну будовничий нічого ще не знає, — і Ван Гехт почав думати, що годі буде він нього що небудь дізнатися про те, чого йому треба. Але будовничий розговорився і говорив уже, що йому слина на язик принесла.
— Я вам кажу, що ціла та штука не довго потріває, — балакав він, — леда день, і все попелом розвіється, збанкротує. Дрібні властивці держаться тільки якимсь чудом Божим, і треба тільки якого небудь случайного припадку, щоб усе те пішло з торбами. А й між більшими властивцями, розуміється крім одного Германа Ґольдкремера, нема ні одного солідного ґешефтсмана. Усе швіндель, усе дурисвіти! От прошу вас, тут один з найбогатших будує недавно нову фабрику, якусь новомодну фабрику, і хотячи замаскуватися, говорить мені, що се має бути паровий млин. Дає мені плян, — вже й забув, чиєї то роботи той плян був. Ну, нічого, — зирнув я, виджу, що се нафтарня, а не млин, — але гадаю собі, коли твоя воля, щоби се був млин, то най тобі буде млин. А він дурень скоро при пер-
