Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

23

тися... А щож ваш син? Правда, я не маю чести знати його особисто, але він уже наперед милий мені і дорогий, як своя власна дитина.

Герман трохи скривився на згадку про сина, мов нараз в медівнику схрупнув зерно перцю.

— Мій син, — сказав він неохітно, — дякую вам за ласкаве запитання! От, працює, що може.

— Ну, того й не кажіть ! — скрикнув Лєон, — я й сам знаю, що син такого батька певно й хвилі не просидить дармо! Ех, дорогий сусіде, — який би я був щасливий, як би то ми могли взятися оба до купи, зійтися близько у всім, так, щоби... Він урвав і глядів на Германа, а Герман на нього, не вгадуючи, куди той цілить.

— Знаєте, почав знов Лєон, — нинішній день такий великий і щасливий для мене... — Саме серед тої розмови оба бесідники встали і підійшли до вікна, бо в буді зробилося душно. Герман виглянув у вікно на двір. Ледви відступив від вікна, коли нараз кусень цегли мов стріла влетів крізь вікно саме туди, де стояв Герман. І якраз коли Лєон говорив про велике нинішнє щастя, цегла гепнула перед ним на стіл, в купу склянок. Болісно дзенькнуло і розприслося скло, а цегла полетіла далі і, ударившися ще о противну стіну, впала на землю. Всі позривалися з місць, а Герман поблід, мов полотно: він догадувався, що цегла вимірена було в нього.

— Що се? що се? Хто се такий? — почулися трівожні крики. Лєон, Герман і ще деякі гості вилетіли на двір. На дворі теж крик.

— А лапай но його, драба якогось! — кричав з усеї сили майстер.

— Хто тут кидається цеглою? — крикнув і собіж Лєон.

— А он, прошу пана, якийсь драбуга вуглярчук. Плентався тут по вулиці, зазирав, зазирав, а далі як побачив о-того пана (показав Германа) у вікні, та за цеглу, —