— А хібаж се можна? Нехай один найдеться серед громади, що вас видасть, і всі ви пропадете.
— І так не буде. Кождий з нас, хто пристане на те діло і обіцяє руку до нього приложити, добере собі десять, двацять таких, котрим може завірити, і не кажучи їм нічого, скаже їм в означенім часі зібратися на означенім місці. Тоді дасть знак. А колиб що видалося, то я беру все на себе.
— Алеж робітники тепер люті, роздратовані на Жидів, готово статися ще яке більше нещастя, — говорив Бенедьо далі, заступаючися всякими, хоч і найслабшими поводами від страшної певности.
— Се тим ліпше, тим ліпше! аж скрикнув Андрусь. Тепер найліпше вдасться моя війна, коли твоя роздразнила людей. Ти приготовив для мене найбільшу поміч, і за те я сердечно дякую тобі!
— Ти страшний, Андрію! — зойкнув Бенедьо, закриваючи лице руками.
— Я такий, яким зробило мене життя і вони, закляті вороги мої! Слухай, Бенедю, слухайте й ви, побратими, моєї повісти, — будете знати, що навело мене на гадку, завязувати таке побратимство для пімсти на Жидах. Отець наш був найбогатший ґазда на всю Баню. Се було по скасованню панщини, — отець наш взяв у пана пропінацію, щоб не допустити Жида до села. Хісна з тої пропінації великого він не мав, але те схіснував, що околичні Жиди страшно на нього завзялися. Отець шинкував чесно, водою горівки не розливав і з усіх сіл народ ішов до нього. Жиди за те бий-забий на нього. Зразу зачали перед паном крутитися, щоби батька підкопати, але пан знав батька і не вірив Жидам. Видячи, що з того боку нічого не дібються, Жиди взялися на инші способи. Підмовили злодіїв, а їх тоді богато було по селах, - зачали вони шкоду робити батькови. Раз пару коней зо стайні вивели, то знов куфу горівки випустили, то до комори підкопалися. Але
