й тим способом батька не могли підтяти. Крадіж винайшлася, а ті, що куфу випустили, самі видалися і мусіли заплатити шкоду. Тоді Жиди, що робити, підпалили нас. Ледво ми з душею повихапувалися, — все згоріло. Отець наш був сильний, твердий чоловік, — тільки нещастя не зломало його. Він кинувся сюди-туди, до пана, до сусідів, — запомогли його, почав він знов ставати на ноги. Тоді Жиди підмовили кількох піяків, давних панських льокаїв, щоби забили батька. Вони напали на батька вночі серед дороги, але батько вправився з ними, і одного заголомшеного приволік до дому. До всього признався, хто його намовив і що дав. Батько до суду, — пішли два Жиди сидіти. Тоді другі взяли і строїли батька. Закликали його немов на перепросини і дали щось, — як прийшов, так зараз і ляг, мов підкошений, а до тижня і вмер. Пан, що дуже любив батька, спровадив комісію, комісія викрила отруту, — але не було кому настояти і справа замялася. Ще й матері Жиди пригрозили, щоб і писнути не сміла, бо инакше нещастя буде. Мати злякалася і дала спокій. Але не довго Жиди дали нам спокій. Вони очевидно завзялися зовсім зруйнувати нас. Мати наша вмерла в холєру, лишилися ми з Сеньом, сироти-підростки. Замісць нашого батька взяв уже був пропінацію Жид, — отже то він тепер присікався до нас. Сюди-туди він вкрутився за опікуна над нами і взяв наш ґрунт в уживання, а нас на виховок. На Бані й тоді вже Жидів було досить, і се була не дивниця, що Жид опікувався над христіянськими сиротами. Зазналиж ми тої жидівської опіки! Зразу було нам добре, мов у Бога за пазухою, Жид догоджував нам, до роботи не заставляв, ще й горівочки додавав. Але чим далі, тим тіснійше і вкінці повернув нас зовсім собі в наймитів-попихачів. Ми зачали допоминатися свого ґрунту, але Жид тимчасом умів уже так покрутити з панами і з громадським урядом, що нас зовсім відсудили від ґрунту. Але Жид не чувся ще спокійним і старався нас
