той день, надії мої збулися, вузли навязані, крім одного і найважнійшого… Ах, а ви, дорогий сусіде і приятелю, ви зробилиб мене найщасливійшим чоловіком у світі, якби помогли мені навязати той послідній, найважнійший вузол!…
— Я? — спитав здивований Герман. — Який же то вузол?
— Що тут довго говорити, — сказав Лєон і взяв Германа за обі руки, — моє найглибше, сердечне бажання, щоби наші діти, моя Фанні і ваш Ґотліб — були пара!
Герман мовчав. Ся думка не була для нього несподіванкою, але все таки його се трохи дивно діткнуло, що від Лєона першого почув се предложення.
— Щож ви, пристаєте? — спитав Лєон.
— Гм, не знаю, якби то… сказав нерішучо Герман.
— Ви вагуєтеся? Не вагуйтесь, дорогий сусіде! Хібаж не видите тих користей, які з такого сполучення сплинуть на нас? Возьміть лиш то: ми оба, дві перші — смію сказати — бориславські сили, ми оба разом, споріднені, звязані до купи, — хто тоді опреться нам? Всі підуть за нашою волею, а хто не схоче, той за одним нашим замахом упаде в порох! Подумайте: ми тоді пани цілого нафтового торгу, ми визначуємо ціни, закуповуємо околичні села, ліси, каменьоломи та копальні! Ціла околиця в наших руках. Не тільки торгові і промислові, але і політичні діла околиці в наших руках. Всі вибори йдуть, як ми хочемо, посли і репрезентанти говорять, що ми кажемо, боронять наших інтересів, пани і ґрафи́ дбають о нашу ласку!… Чи ви розумієте? Ми сила, і доки будемо держатися разом, доти ніхто проти нас не вистоїть! — І розогнений власними словами Лєон кинувся обіймати Германа.
— Пристаєте, дорогий приятелю, брате! — скрикнув Лєон.
