Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/34

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

30

день нашим життям, то певно відкинулися би й тих капіталів і того життя.

— О, певно, ручу вам ! — потвердив Герман, хоч в тій хвилі й мигнула йому по голові збиточна думка, що прецінь при всій тій тяжкости, при всіх недогодах життя якось ні один капіталіст не кинув ще добровільно свого маєтку, ані не помінявся ним за палицю й жебрацькі торби.

Герман перейшов із своїм гостем уже три покої. Всюди було тихо і пусто. Він шукав своєї жінки, але не міг її доглянути. Перейшли до четвертого покою, обширного, як маштарня. Герман озирнувся, і тут не було нікого.

— Що за диво, де вона поділася? — сказав півголосом Герман, коли в тім із сусіднього покою, спальні його жінки, почулося йому щось, немов голосне хлипання.

— А се що? — сказав він прислухуючись.

— Чи не плаче хтось? — сказав і собіж наслухуючи Лєон.

— Будьте ласкаві, коханий сусіде, сядьте тут, спочиньте хвильку, — ось прошу, перегляньте альбум моїх знайомих, може побачите й собі знайомі лиця... І перепрошую вас, що вийду на хвильку, погляну, що се такого...

— Алеж прошу, прошу, — відказав Леон, сідаючи на кріслі коло круглого стола. Він узяв альбум до рук, але не мав охоти переглядати його. Хвилю сидів без руху і думки. Розігравша хвиля його фантазії нараз ізсякла, втихла під впливом сеї тиші, сього немов могильного холоду, який панував в тім домі. Він сам не знав, чому ся тиша йому не подобалася.

— Тьфу до чорта, якась мов розбійницька коршма, аж чоловікови моторошно!... Здається, що от-от хтось випаде зза дверей і вхопить тебе за горло. А ще й ті образи, такі глупі морди! Тьфу, — я того й на хвилю не стерпів би. А йому що, жиє собі, як миш в ходаці, тай не дбає ні про що!...