Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

32

— Лєон Гаммершляґ.

— А він за чим?

— Таж знаєш, у нього нині закладини були, — просив мене...

— Але за чим його сюди принесло?

— Слухай, Рифко, — почав Герман, видячи, що вона немов утихомирилася трохи. Лєон — богатий чоловік, добрий чоловік, голова не аби яка...

— Чи кажеш ти раз, чого він тут прийшов, чи ні ? — перебила його Рифка, стискаючи кулаки.

— Адже чуєш, що кажу. Тілько послухай. Лєон, кажу, богатий чоловік. А жінки у нього нема, тільки одна донька. Чуєш, Рифко, — ти знаєш його доньку Фанні? Правда, що дівчина нічого?

— Ну?

— Знаєш, що каже Лєон? Сусіде, каже, у мене одна донька, а у вас один син — —

Герман не скінчив. На згадку про сина Рифка посиніла, задрожала вся, а опісля, шпурнувши на бік стільчик з під ніг, випрямилася і крикнула: — Розбійнику! Кровопійце! Геть від мене! Геть — з перед моїх очей!...

Герман остовпів. Він не знав, що се сталося з Рифкою і лепотів лишень раз за разом: — Алеж Рифко, що тобі? Що ти робиш, Рифко?...

— Геть мені з очей, потворо! — верещала Рифка. — Щоби тебе Бог тяжко побив та покарав! Щоби земля під тобою розступилася! Іди геть від мене! Ти, ти говориш мені про сина! Ти мав сина? Ти мав коли серце?...

— Алеж Рифко, що з тобою сталося? Послухай!...

— Нічого мені від тебе слухати, кате! Щоби й Бог тебе не вислухав на своїм суді ! А хіба ти слухав мене, як я говорила : не треба дитину мучити школою, не треба дитину торопити проклятою практикою... А ти ні, тай ні! Тепер маєш, маєш те, чого хотів!

— Ну, що сталося, Рифко? Я ні про що не знаю!