Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

37

— Вам? Бог допоможе? Людоїди якісь, дводушники! — воркотіла Рифка, а далі, немов біснувата, підоймила затиснуті кулаки в гору і кинулася на перепудженого Лєона.

— Не підеш ти мені з дому, душогубе! — кричала вона. — Ти ще смієш роздирати моє серце, говорити мені свої дурниці, коли мій син через вас і ваші прокляті гроші зі світа пропав!... Геть мені з хати! Геть! а як ще раз поважишся тут вказатися, то видру тобі ті безстидні, гадючі очі! Розумієш?...

Лєон зблід, скулився під градом тих слів і, не зводячи очей з грізної прояви, в задузь ступав ід дверям.

— Алеж жінко, Рифко, — вмішався Герман, — що тобі сталося? За що ображуєш нашого доброго сусіда? А чень воно ще все не так, чень наш Ґотліб жиє і все те, про що ми говорили, може сповнитися?

Герман надіявся тим потішити Рифку; показалося, що тільки дужче розлютив її на бідного Лєона.

— А хоч би й так було, — крикнула вона, — то я волю десять раз побачити його мертвим, ніж бачити отсього поганина своїм сватом! Ні, ніколи, доки я жию, — ніколи того не буде!

Оба мужчини стали хвилю, мов задеревілі, не знаючи, що сталося Рифці і відки взялася у неї така скажена злість на Лєона. А коли Рифка не переставала кричати, кидатися і прогонювати Лєона з свого дому, той — скулившися і натиснувши циліндер на голову, вилетів з негостинних покоїв на подвіря, на вулицю, і не обзираючись, дрожачи весь з несподіваного зрушення, пішов до міста.

— Боже, та жінка справді здуріла! — воркотів він. І вона мала бути свекрухою моєї Фанні? Таже вона, гадина сороката, заїла би її за один день! Щастя моє, що так сталося, що того... їх сина десь вирвало! Тьфу, — не хочу мати з ними ніякого діла!...