Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/53

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

49

— Бідна моя дитиночко! — скрикнула Рифка, — тай ти з ними їхав цілу дорогу! То ти мусів назнатися біди, Господи ! Але швидко, скинь те паскудство з себе; я кажу принести води, обмийся, переберися!... Я вже тебе не пущу, не позволю, щоби той нелюд віз тебе назад, — ні нікуди! Скидай, любчику, ту нечисть, скидай, — я зараз піду найти для тебе чисте шматя. А ти голоден, правда?... Почекай, я закличу служницю...

І вона встала, щоб задзвонити. Але Ґотліб силоміць затримав її.

— Дай спокій, не треба, — сказав він коротко.

— Але чомуж, синочку? Та чень же так не будеш...

— Ага, ти гадала, сказав Ґотліб, стаючи перед нею, — що я на те тільки вирвався зі Львова в тих лахах. на те тільки плівся з вуглярами пятнацять миль, щоби скоро сюди, знов датися вам в руки, датися заперти в яку там клітку, та ще на додаток слухати ваш крик та ваші науки? О, не буде того!

— Алеж синку, — скрикнула блідіючи і дрожачи з трівоги Рифка, — щож ти хочеш робити? Не бійся, тут дома я за тебе стою, ніхто тобі нічого не вдіє!

— Не потребую твого стояння, — я собі сам за себе постою!

— Але щож ти будеш діяти?

— Буду собі жити, як сам захочу, без вашої опіки!

— Господи, та же я не бороню тобі й дома жити, як сам хочеш!

— Ага, не борониш! А нехай но лиш де вийду, забавлюся, зараз питання, плачі, чорт знає що!... Не потребую того. А ще як він приїде, — о, то я виграв би!

Рифку щось немов за серце стисло на ті слова. Вона чула, що син не любить її, не терпить її пестощів, і те почуття навело на неї страх, немов в тій хвилі тратила сина другий раз, і вже на завсігди. Вона недвижно сиділа на софі, не зводячи з нього очей, але не могла й слова сказати.

І. Франко: Борислав сміється.

4