мов сріблява луска. Понад дахами де-не-де виднілися червоні, тонкі і високі комини нафтарень, мов кроваві пасмуги сягаючі до неба. Далеко, на другім кінці Борислава, на горбі, стояла стара церковця під липами і круг неї ще тислися останки давнього села.
Бенедьо хоч бував і передтим в Бориславі, але все тільки коротко. Він не знав тут місцевости. Тому то він розповів ріпникам, де і на якій площі казано йому ставати на роботу, і просив їх, щоби йому показали, де є та площа. Ріпники зараз догадалися, де є те місце, і показали його Бенедьови. Се була досить обширна рівнинка між високими берегами річки туй перед входом до Борислава, трохи віддалік на ліво від губицького гостинця. Хат близько було не богато, і Бенедьо — розставшися з ріпниками, рішився іти хата від хати і питати за помешканням. Але в перших хатах, до котрих зайшов і в котрих жили Жиди, йому не хотіли винаймити помешкання на довший час. Хати ті були низькі і дуже широкі, — очевидно під їх дахами містилося богато закамарків для поміщення ріпників, а корисне положення їх на краю Борислава давало їм можність — бути пристановком для всіх свіжо або пізно прибуваючих.
Так пройшов Бенедьо за дармо пять чи шість хат. Далі опинився на вулиці перед старою, маленькою хатиною і став, не знаючи, чи йти й сюди питати місця, чи обминати сю будку, а йти далі. Хатина була, як усі инші, під ґонтами, тільки що старі ґонти понагнивали і поросли зеленим мохом. До вулиці виходило двоє віконцят, котрі ледви трохи глипіли над землею; а ще з високо насипаної вулиці просто проти них спливало з вулиці болото, замулюючи стіну чимраз більше і вже ось-ось досягаючи здрухнілих варцабів. Перед хатиною була, як і перед другими, голотеча: ні городця, ні муравника, як се водиться деинде. Аж по хвилі рішився Бенедьо не минати і сеї хати.
Дверці скрипнули і Бенедьо війшов до малесеньких, темних сінців, а відти до обіленої світлиці. Він здивувався,
