Сторінка:Іван Франко. Борислав сміється. Перше книжкове видання. 1922.djvu/85

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

81

буючи всі ті дрібні часткові кривди, ми забуваємо про загальну? Ні! Адже кожда й найменша кривда, яку терпить робучий чоловік, се частка тої загальної, народньої кривди, що всіх нас давить і гложе до кости. І коли прийде день нашого суду і нашої кари, то чи ти думаєш, що не пімститься тоді й загальна наша кривда?

Стасюра сумно якось похитав головою, немов в душі своїй не зовсім вірив Басарабовій обіцянці.

Гай, гай, побратиме Андрусю, — сказав він, — пімститься, говориш. Вже те одно, що не знати, коли то ще буде... А друге: що нам з того, що колись може й пімститися, коли нам тепер від того не лекше терпіти. А хоч і пімститься, то чи думаєш, що опісля лекше буде?...

— Щож бо ти, старий, крикнув на нього з грізно блискучими очима Андрусь, — розжалобився, не знати чого? Тяжко нам терпіти! Хібаж я того не знаю, хіба всі ми того не знаємо? А хто зможе так зробити, щоб ми не терпіли, щоб робучий чоловік не терпів? Ніхто, ніколи! Значить, терпіти нам до суду-віку тай по всьому. Тяжко се, чи не тяжко, — що то кого обходить ? Терпи і мовчи, не показуй другому, що тобі тяжко. Терпи, а як не можеш вирватися з біди, то бодай метися за неї, — се хоч трохи влекшить твого болю. Така моя гадка, і всі признали, що вона правдива, — чи не так?

— Так, — відповіли побратими, але якимсь понурим голосом, немов ся правда не дуже їх радувала, не дуже припала їм до серця.

— А коли так, - говорив далі Андрусь, — то ніщо й гаятися, розповідайте далі, хто знає про яку кривду. Він сів. В хатині стало тихо. Почав говорити Матій. В його сусідстві вмер робітник в темній жидівській комірчині; як довго там лежав, від коли слабував, — сього ніхто не знає, і Жиди нікому не хотіли того сказати. Говорять, що робітник мав трохи зароблених грошей, а коли

заслаб, Жиди відобрали від нього гроші, а його поти мо-

І. Франко: Борислав сміється

6