Бог свідок, ніщо не винен! Сам прокуратор у Самборі то признав і сказав, що проти мене нема ніякого доказу, то він не може мене оскаржити за ту річ, що ви на мене звалили. Впився небіщик Півторак, упав в яму, — щож я тому винен?…
При тих словах Матій, мов оглушений ударом довбні, понурив голову і не міг сказати ані слова. „Пропало, пропало!“ шептало, шипіло, вертіло щось в його голові, — погиб чоловік, тай слід по нім застив, а той…
В тій хвилі Андрусь Басараб, що досі мовчки слухав усьої тої розмови, звернувся сам до Жида.
— Що се за справа така, Мортку? Яку ви справу маєте з Матієм?
— А на що вам то знати? — відповів уразливо Мортко.
— Вже ти не питай, на що мені то знати, — відказав Андрусь. — Але тобі, що тобі шкодить сказати?
— Т-та, шкодити не шкодить, але… Жид поглядів на Андруся пильно, немов боявся нажити собі в нім нового ворога.
— Говориж, коли не шкодить! — сказав Андрусь і став над Мортком, мов чорт над грішною душею.
— Та що тут і говорити, — пуста справа, püste Geschäft, тай годі! Тямите, от уже два роки тому, з ями видобули кости чоловіка. По перстені пізнали, що то був Іван Півторак, чоловік тої Півторачки, що та хата її. Він перед роком десь був пропав. Ну, а Матієви відкись влізло в голову, що я щось тому винен, що він впав в яму, тай нуж на мене подавати до суду. Він гадав, що мене зараз возьмуть тай повісять… Коли бо то в суді так не йде: скаржиш кого, то вперед докажи! А тут, як можна доказати? Ну, але Богу дякувати вже справа скінчилася! Слухайте, Матію, — я ще раз кажу, — що вам було в то вдаватися та тратитися на процес? А тепер, коли ви програли, забудьте
