98
читаючи ті його реляції, подіктовані злобою і проняті тим юмором тїсних умів, що вважають себе неначе центром людськости і не відчувають своєї смішности.
Та від реляцій він швидко перейшов до виконаня своїх намірів, і тут наткнув ся на таку впертість, апатію та нехіть людий, що нераз аж пінив ся зо злости. Він велїв побережникам не пускати нїкого в лїс, та бачучи, що вони й вусом не ведуть у той бік почав сам бігати в лїс і виганяти селян, що чи то збирали сухарину, ламали сухе гиля, викопували пнї, чи то й так рубали здорове дерево. Поки натрафляв на старих, незасібних баб або піших селян, що на плечах носили вязанки дров, поти його крикам і лайкам удавало ся витурювати їх із лїса; але такі, що їхали в возами і рубали дерево визначене їм побережниками чи то за гроші, чи за роботу, не слухали його, кпили собі з нього або й відгрожували ся.
— Лиш би бучка взяти та хомянути біду раз по пицї, аби не кричала! — буркоче чоловік рубаючи дерево, поки пан комісар розсерджений скаче довкола нього та верещить та лає на чім світ стоїть. Так само було і в полї, з якого він велїв що дня зганяти всю селянську худобу, і кождого дня по полуднї знов бачив, що вона любісїнько пасеть ся на тих самих панських стернях. Його злість була невичерпана, його очи бачили, що всї кепкують собі з нього і нїхто й не думає слухати його, а він у всїм вітрив або інтриґу панї Суботової, або економа, або Думяка та його жінки, і сердив ся і кляв і лаяв ся все в тій надїї, що прислужуєть ся пану Суботї і його господарським інтересам.
Нарештї панї Суботовій стало того за богато і вона вимовила йому місце в своїм дворі думаючи, що він уступить ся зовсїм і поїде собі геть. Та не на такого наскочила! Годієра наробив вереску на весь двір, покликав ся на дану ясним паном повновласть і грозив урядовою екзекуцією свойого права. Тодї вже економ своєю власною властю велїв запакувати всї його манатки на його двоколїску, запрягти його шкапя і разом з тим добром відвезти його в село. Знов крики і протести Годієри, нові реляції до циркулярного старости „на власні руки“ пана старости і з власних рук старости білєтик: „Якого дїдька ви причепили ся до Грушатич і грушатицького двора? Зараз вертайте до міста і зложіть мінї устну реляцію!“
