80
сего приватного листу не робив нїякого вжитку і в листі до Думяка упімнув його, аби не ширив нїяких некорисних вістий на свого панотця, всїляких кривд чи то своїх чи громадських допоминав ся в законній дорозї, а упімненя і докори, що тикали ся питань чести і сумлїня, приймав мовчки й без образи, хоч би вони були й несправедливі. „Бог, що бачить усї серця й душі, один знатиме, яка цїна таких упімнень і докорів, а нам не личить входити в те. Наша річ пильнувати, аби наші людські, тїлесні справи не терпіли шкоди, а вже Бог один нехай осудить, кому честь, а кому нечесть. Про те одначе о. Квінтілїян по якімось часї одержав знов ad personam запитанє, чому не оголосив народови консисторської куренди против пянства, тай сим разом анї на запитанє консисторії не відповів нїчого, анї куренди народови не оголосив, знаючи, що нїчого прикрійшого за се йому не може бути.
Але на Думяка він лагодив иншу „кавзу“ якої в селї нїхто не сподївав ся. В старих церковних актах він знайшов між иншим протокол оглядин грушатицької церкви й парафіяльних будинків та ґрунтів, списаний Атанасієм Шадурським ще десь коло 1760 року, і вчитуючи ся в той, як йому здавало ся, важний урядовий документ переконав ся, що в р. 1700 парафіяльні ґрунти були далеко більші, як тепер, і що особливо та посїлість, на якій тепер сидїв і господарював Кость Думяк, перед 100 лїтами належала до парафіяльних ґрунтїв.
— Чи бач чорти, яку часть мойого ґрунту захопили! — кричав, о. Квінтілїян аж підскакуючи з радости на своїм кріслї, що здужав знайти таку цїнну знахідку.
— Чекай же, ти безбожнику, ти Манто з твоїм наостреним розумом! Я тебе навчу, по чому локоть борщу. Я тебе нажену зо шумами з того ґрунту, який твій батько чи дїд захопив безправно.
І при найблизшій нагодї він у Самборі удав ся до одного старого адвоката, що памятав іще польське право, і показуючи йому свій документ запитав його, чи і що можна би на його основі зробити його ненависному ворогови.
Адвокат, по тодішньому pan Komornik прочитав документ і сказав, що сам собою він не дає нїякої підстави до цівільного процесу за „узурп“, тобто за самовільне відчуженє церковного добра від його правного властителя, але велить до-
