своє має від τράγος цап, і ώδή — спів, отже цапиний спів, то значить вонючий як цап, як видно з траґедій Сенеки. А комедія починаєть ся жорстоко, але річ кінчить ся щасливо, як видно з комедій Теренція. І тому деякі бесїдники в своїх привитанях замісь привитаня роблять „траґічний початок і комічний конець“.
„Так само обі ріжнять ся способом вислову: в траґедії він високий і величнїй, у комедії недбалий і низький.
„Із сього ясно, чому й отсей твір називаєть ся комедією. Бо коли глянемо на його матерію, то вона з разу страшна й вонюча, власне пекло, а на кінцї щаслива, бажана і блаженна, власне рай. Коли глянемо на спосіб вислову, то він недбалий і низький, власне загальний говір, яким розмовляють навіть баби. Із сього ясно, чому твір називаєть ся комедією. Бувають також инші роди поетичних оповідань, а власне пастирська пісня, елєґія, сатира, присвята, як навчає про се Горацій, — та про них тут нема мови“.
Далї Данте розбирає третю часть своєї поеми, та я помину сей розбірі зазначу лише мимоходом, що сам її титул зовсїм не підходить під ті схолястичні дефінїції. Данте назвав свою поему не Comödia, а Commedia, твір посереднїй між усїми відомими йому в поетицї і несхожий що до свойого укладу з жадним із них, твір посереднїй між епікою, лїрикою й драмою, бо містить у собі елєменти всїх трьох родів і не належить виключно до жадного з них. Се й була та елєментарна, несвідома оріґінальність Данта, та його, так сказати, модерність у його віцї, те почутє неподібности його твору до всїх инших знаних йому зі старовини й сучасних лїтератур, для якого він плутаючи ся в формулках Горацієвої поетики не вмів знайти вислову й імени і назвав його commedia. Пізнїйші поколїня відчули яснїйше той його характер і додали до його назви прикметник: divina, божественна, а властиво віща.
