„Скажи, чому се ти не завагалась
Зступить аж у сей центр з висот небесних,
Хоча до них тебе знов тягне туга?“
„Коли ти щиро прагнеш сеє знати, —
Рекла вона, — скажу я коротенько,
Чом не злякалась я війти в се центро.
„Лякать ся треба лиш такої річи,
Що має міць комусь чинити лихо,
А инших нї, бо не страшні вони.
„Я стала з ласки божої такою,
Що ваше горе не торкнесь до мене.
Й огонь пожежі сеї не дошкулить.
„Є в небі ясна панна, пожалїла
Тих перепон, куди тобі йти кажу;
І строгий присуд зломано для неї.
„Вона взяла Лючію до послуги
І мовила: „Твій вірний жде від тебе
Ратунку й я тобі його ввіряю“.
„Лючія ворог всякого знущаня,
Схопилась і прийшла, де я була, —
Сидїла-ж я в Рахелї прабабусї.
„I мовить: „Беатріче, слава Богу!
Чом не поможеш тому, хто так дуже
Любив тебе, що над юрбу сам виріс?
„Не чуеш ти плачу його й риданя,
Не бачиш, як він бореть ся зо смертю
Над річкою, яку не здужа й море?“
„Нїхто на світї не хапав ся швидше
За користю і не тїкав від лиха,
Як я, коли почула сю промову.
„Зійшла я в мить з стільця свого святого,
Дуфаючи на річ твою поважну,
Що чинить честь тобі й послухачам“.
