Вірґілїй повчає Данта, що їм не туди треба перевозити ся, бо „Не перевозять ся тут добрі душі“. В тій хвилї затрясла ся земля, з неї вибухла буря і червоне промінє, і Данте зомлїв. Він прокидаєть ся вже на другім боцї ріки від грому. Та те, що бачить коло себе, се ще не пекло, се перший круг, т. зв. Лїмб, де пробувають праведні душі старовини, яких одинокою провиною було те, що не були хрещені; вони не мучать ся, а тільки зітхають тужно.
Сю важну з ріжних поглядів пісню (четверту) подаю тут у перекладї.
Глубокий сон із голови моєї
Грім перервав, так що я пробудив ся
Мов той, кого би хтось збудив насильно.
І відпочили ми очима; я довкола
Оглянув ся натужуючи зір,
Щоб місце те пізнать, де опинив ся.
І справдив я, що я стою на краю
Долини многобольної безоднї,
Що голосами мук безмежних гомонїла.
Глубока, темна, млою вся покрита,
Так що пустивши зір свій у долину
Я нїчогісїнько не міг пізнати.
„Отсе тепер війдем в сей світ слїпий“,
Почав поет поблїдши всїм лицем, —
Я передом, ти з заду йди за мною!“
А я, відчувши блїдість сю болючу
Сказав: „Як я піду, коли боїш ся
Ти, що мене скріпляв в моїй тревозї“.
А він до мене: „Муки тих людий
Там у низу відбились співчутєм
На мойому виду, що ти приняв за боязнь“.
„Ходїм, найдовший шлях нас не лякає“.
Так він війшов і я пішов за ним
У перший круг, що бездну окружає.
|
