Я рік до нього: „Чякко, удїл твій
У мене сльози жалю витискає.
Але скажи, коли се знаєш, на що
„Зійде сей город із партійних сварів?
І хто з них правий? І скажи причину,
Чому така незгода там панує?“
На сеє він: „По довгому роздорі
Прийде до крови, партія дикійша
Прогонить другу зі страшним скандалом[1].
„Та потім з них закпить судьба: ся впаде
По трьох роках, побита-ж підійметь ся
Такою силою, що гра тепер фальшиву ролю[2].
„Високо нести-ме вона чоло
Немалий час, тиснути-ме противну.
Хоч як пручати ся та буде й нарікати.
„Є там два праведні, та їх нїхто не слуха.
Захланність, гордість, зависть, — се три іскри,
З яких у їх серцях огонь зайняв ся“.
Сим він скінчив свою гірку промову,
Та я сказав: „Повчи мене ще троха,
Хвилину ще даруй для дальшої розмови.
