„Скажи менї, де дїлись Фаріната,
Теґґайо і Якопо Рустікуччі,
Арріґо Моска й інші справедливі,
„Що в городї добра робили много?
Де зможу їх знайти, бо рад би дуже знати,
Чи в небо всї вони, чи в ад попали?“
А він: „Вони серед іще чорнїйших духів.
Провин богато їх загнало в ад глубокий.
Коли зійдеш туди, то може їх побачиш.
„Та як повернеш на той світ солодкий,
Прошу тебе, згадай про мене людям!
Більш не скажу тобі й не відповім нїчого“.
Тут простий зір він зизом повернув,
Зирнув ще раз і голову схиливши
Впав ниць до долу між слїпих громаду.
Мій провідник сказав: „Він більш не встане,
Аж ангельські його розбудять труби,
Коли прийде карати власть ворожа.
„Тодї знайде з них кождий гріб сумний,
Одержить власне тїло й давнїй вид,
І вчує, що йому судило ся на віки“.
Отак у тій понурій завірюсї
Душ і дощу ступали звільна ми
В розмові тихій про житє будуще.
Я запитав: „Учителю, чи муки
Зростуть іще по присудї страшному?
Зменшить ся, чи зао́стрить ся терпінє?“
Він відповів: „Згадай мудрця науку,
Що чим досконалїйший живий твір,
Тим він живійше біль і радість відчуває.
„А що отся проклятая громада
До досконалости нїколи не дібєть ся,
Ждать їй в будущім більше мук, як доси“.
