Одного бачив я — і досї серце
Стискає жах — що якось запізнив ся,
Як жаба, що на березї здрімалась,
А инші поскакали; в тім Кігтястий,
Що був в близу, та хап його за патлн
Засмоляні, і витяг в верх, як видру.
Я знав уже чортів усїх по йменню,
Коли їх вибирали, й прислухав ся,
Як тут вони зняли пекольний вереск:
„Огненник, швидко! Кігтями впивай ся
В його хребет, зідри з нього всю шкіру!“
Отак ревли усї чорти прокляті.
А я: „Мій майстре, коли се можливо,
Розвідай, хто се бідний той сарака,
Що впав ся своїм ворогам у руки?“
Мій провідник наблизив ся до нього
І запитав, хто він, а сей відмовив:
„Родив ся я у князївстві Наваррі.
„Дала мене у панську службу мати,
Приживши від якогось волоцюги,
Що свій маєток і себе розтратив.
„Служив я в доброго князя Тебальда,
І там я наробив лайдацтва много,
А тут в смолї караю ся за нього“.
Та тут Зубач, якому з рота кли
З боків мов у одинця вистирчали,
Шарпнув його одним, аж сей зайшов ся.
Попалась мишка лютим кицькам в лапи!
Та Бородач обняв його руками
Й кричав: „Геть ви! Візьму його на вили!“
І рік лицем до майстра обернувшись:
„Питай його, коли від нього ще що
Дізнать ся хочеш, поки не порвемо“.
