Мій провідник: „Скажи, чи знаєш ще там
Кого з злочинцїв в тій смолї, що був би
З Італїї родом?“ — Він: „Ось-що разстав ся
„Я перед хвилею з таким сусїдом.
Ой, щоб я й доси з ним лежав в укритю,
То не бояв ся б тих гаків та кіхтїв!“
Огненник крикнув: „Годї вже стерпіти!“
І за рамя гаком його поцупив,
І вирвав з нього немалий шмат мяса.
А Велетень хотїв за обі ноги
Його вчепить, та тут же ватажок
Сердито всїх окинув їх очима.
Коли вони притишили ся троха,
Спитав мій майстер зараз у злочинця,
Що з болем хукав на свою ще рану:
„Хто-ж був той, що розставсь ти з ним, ідучи
До сього берега собі на лихо?“
А він відмовив: „Се чернець Ґоміто,
„Той із Ґаллюри[1], всїх ошук пасуда,
Що мав в рукав врагів свойого пана
І заробив собі на їх похвалу:
„Злупив з них гроші і пустив їх вільно,
Як сам признавсь: тай в инших своїх врядах
Брав хабарі не в роздріб, а гуртами.
„З ним враз сидить і пан Михайло Цанке
Із Льоґодора. Ті все язиками
Молотять про Сардинїю свою!
„Ой-ой! Як сей чортяка скалить зуби!
Я-б більше хтїв сказати, та бою ся,
Що він ось-ось менї в ковтун упнеть ся!“
