Та ватажок, до Мотиля звернувшись,
Що витріщивсь уже його попасти,
Ревнув: „Ти шибенику, геть махай!“
„А хочете Льомбардів чи Тосканцїв, —
Почав на ново грішник бідолашний, —
То я вам їх покличу скілько треба.
„Коли-б лиш ті злорукі троха втихли,
Щоб ті були безпечні від їх пімсти,
То я ось тут на місцї замісь себе-б
„Покликав вам їх сїм; лиш раз би свиснув,
Як звичай маємо собі свистати,
Коли на двір хто хоче вихилять ся“.
Та тут піднїс Псоглавець песю морду,
Зубами кланцнув, гавкнув: „Що за злобу
Сей видумав, щоб до смоли дістать ся!“
Та сей, богач на всякі хитрі штуки,
Відпер: „А вже-ж, що я щасливий дуже,
Коли своїх упхну у більшу муку“.
Крилач не вдержавсь і йому в відповідь
Сказав до инших: „Ну, як хочеш скочить,
Я за тобою не пішлю погоню,
„Лиш крила розпрістру по над смолою.
Йдїть геть зі скелї! Беріг буде щитом, —
Побачим, чи ти сам від нас міцнїйший!“
Читачу мій, поглянь на жарт сей но̀вий!
Чорти всї вперли зір в противний беріг,
А перший той, що був найменше рад[1].
Наварець хвилю виглянув корисну,
Впер пяти в землю і в одній хвилинї
Штрикнув і всї їх пляни помішав.
