|
Тут всї себе виновними почули,
Найбільше-ж той, що був зачинець жарту.
Він кинувсь, крикнув: „Ось тебе я маю!“
Та не попав; не швидші були крила,
Як страх, що того аж на дно занурив,
А сей летючи гордо випер груди.
Та Мракохід, розлючений тим жартом,
Пустив ся в лет, щоб Крилача побити
За те, що злодїй вирвавсь через нього.
А злодїй вже давно їм щез з очий, —
То він на друга з кігтями накинувсь,
І тут вони над озером зчепились.
Та був Крилач незгіршая шульпіка,
Вчепивсь до нього, і оба посполу
Бебехнулись в оту смолу кипучу.
Окріп їх швидко помирив, та крила
З смоли піднять їм не було спромоги,
Так цупко в нїй вони позалипали.
Жаль стало їх Бородачу й кумпанам, —
Післав як стій штирох на другий беріг
З вильми й гаками; ті погнали живо
На місце бою з сего й того боку
І стали склеєних тягти гаками
З смоли, в якій вже обпекли ся значно.
Оттам ми їх у тій смолї й лишили.
|
У 28-ій піснї описує Данте свій хід через шесту яскиню (bolda) девятого круга Підземелля, в якій мучать ся лицеміри.
Мовчки, самі йшли ми без товариства,
Один в перед, другий за ним, неначе
Ті Міноріти, що мандрують шляхом.
Та сварка, що ми бачили, звернула
Мій ум на тую Езопову байку,
В якій говорить ся про жабу й миш.
