Сторінка:Іван Франко. Данте Алїґієрі. 1913.pdf/192

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана



Коли прийшли, то довго поглядали
На нас з під лоба, і оба мовчали,
А потім рік один з них до другого:

„Сей, бачить ся, живий, бо рушаєть ся
Горлянка в нього. А коли оба
Вони мертві, то по якому-ж праву
Ідуть сюди без тих плащів тяжезних?“

Потім до мене рік: „Тосканче, ти тут
У зборі нещасливих лицемірів.
Не погордуй сказать нам, хто ти й відки!“

А я до них: „Вродив і виховав
Мене прекрасний город той над Арном,
І тїло ще живе, яке я доси мав.

„Хто-ж ви такі, яким, як бачу, біль
Тяжкий слезами із очий спливає,
І за що мука та, що вас огнем проймає?“

Один сказав менї: „Плащі ті золочені
Такі тяжкі від олова, що від їх тягару
Тріщать під нами камяні помости.

„А ми Больонцї, і „Веселими братами“
Були, я Каталяно, сей Льодрінґо,
А город твій нас вибрав головами

„Двох, хоч одного лиш звичайно вибирали,
Щоб ми спокій їх берегли; та ми
Таке накоїли, що й доси ще
Слїди показують коло Ґардінґо.[1]

  1. Каталяно й Льодерінґо належали до рицарського закону, прозваного іменем св. Марії, якого члени одначе були вільні від усяких законних шлюбів, із за для свого пишного та гулящого житя булі прозвані „Веселими братами“ (Frati Godenti). Оба названі рицарі належали до ріжних партій, один до Ґвельфів, а другий до Ґібелїнів, та про те в р. 1265 Фльорентійцї вибрали їх обох бурмістрами (podesta), в тій надії, що вони зроблять конець партійному роздорови. Та оба вони дали підкупити себе Ґвельфам і спричинили упадок партії Ґібелїнів, якої військо побито коло Ґардінґо, недалеко Фльоренції, і якої сторонників, а головно родину degli Uberti, прогнано з Фльоренції, при чім розграблено також іх добра.