Коли я пильно впер свій зір у нього,
Він розтворив руками свої груди
І мовив: „Бач, як сам себе я роздираю!
„Бач, як розпорений я, — Магомет!
Передо мною плачучи йде Алї
З лицем від тїмени роздертим аж до шиї.
„І инші всї, яких ти бачиш тут,
Що сїяли роздори й зіпсутє
Поміж живими, ходять тут розтяті.
„За нами ходить біс, що нас рубає
І крає шаблею так безсердечно,
Що кождий раз у раз новий біль відчуває.
„Коли пройдем отсю дорогу мук,
У нас помалу заживають рани,
Та потім він їх задає на ново.
„Але хто ти, ще так глядиш зі скелї?
Чому не йдеш піддати ся тій карі,
Яку провинами своїми заслужив?“
„Він ще не вмер, і не за гріх він тут,
І не для мук, — на се відмовив майстер, —
А лиш для показу усего того
„Повинен я, що вмер давно, провести
Його через усї круги пекольні.
Ось так воно, як я сказав тобі“.
Більш як сто духів зупинило ся
Почувши се в рові, щоб поглядїти
На мене, й з дива муки забували.
„О ти, що не в довзї побачиш сонце,
Перекажи, нехай там фра Дольчіно,
Коли не хоче швидко в слїд мій стати,
„Подба про запас живности, аби
Снїжна завія не доставила
Новарцеви побіди, яку-б він
