Пан царства мук із ледової пущі
Тут вистирчав до половини груди,
І більше я подібний до ґіґанта.
Нїж ті ґіґанти до його ручищ:
Подумай, що за цїлість мусить бути,
Що величі часток тих відповідна.
Колись він гарний був, тепер обридлий, —
За те, що на творця наморщив брови,
Все горе в світї виплива від нього.
Яким же дивом мав я здивувать ся,
Коли в його побачив три обличчя!
Одно на передї, як кров червоне,
Два инші, що лучились з ним, глядїли
На середину двох рамен його,
Лиш гребнями віддїлені від себе.
І праве не то біле, не то жовте,
А лїве було чорне, як у тих,
Що там живуть, де Нїлю водоспади.
Під кождим з лиць тих крил могутнїх паря,
До стати тій пташинї величезній, —
Таких вітрил не бачив я нїколи,
Вони не мали піря, подабали
На крила лиликів; він віяв ними,
І три вітри з їх подуву ішли,
Що Коцит річку ледом всю стинали.
З шістьох очий лили ся сльози, з трьох
Борід плив стогін і кровава піна.
А в кождім ротї він молов зубами
Мов костоломом грішника одного,
І трьом тим причиняв безмірні муки.
Переднїй менше мучивсь від кусаня,
А більш від пазурів, якими Діс
Його раз по раз обдирав зі шкіри.
